Бібліотека імені В.О.Сухомлинського :: До 22-ої річниці Чорнобильської трагедії

Untitled document

З 21 квітня 2008 року у головному приміщенні ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського діє книжкова виставка „Зірка „полин” – наш біль і печаль”, присвячена 22-ій річниці Чорнобильської трагедії.

На виставці представлені: навчальні та науково-методичні посібники, збірники наукових праць, фотоальбоми, художні твори та періодичні видання про Чорнобиль.

Чорнобильська ядерна електростанція біля міста Прип’ять мала так звані атомні реактори канального типу: вони не мали не тільки двошарового укриття, характерного для інших реакторів, але й надміцного корпусу із сталі, де розташований уран. Натомість це були конструкції з лісу труб, що пронизували велику кількість блоків графіту (~ 1800 т). У трубах і була вода під тиском, яка відбивала тепло від темних таблеток окису урану, що перебували у тонких трубках всередині товстих труб.

Параметри реактора вражають: у 1660 трубах було приблизно 190 т трохи збагаченого урану, а з 11 т води, яка щосекунди проходила крізь реактор, більше 1,5 т встигала перетворитися у пару. Пара виділялася від води й обертала дві турбіни з генераторами (2 × 500 000 кВт).

Реактор мав істотні вади:

- він погіршував свої фізичні властивості у кінці вигоряння пального, коли набував схильності до саморозгону. Зі свіжим паливом він був безпечнішим;

- надто повільно діяли його системи керування і захисту: швидкість руху 221 стержня із карбіду бору, що дуже поглинає нейтрони і зупиняє реактор, була всього 40 см/с.

Ці два недоліки були головною „фізичною” причиною катастрофи.

А призвели до катастрофи найкращі наміри персоналу станції. З метою підвищення стійкості АЕС перед раптовим зникненням електричного струму (він необхідний для безперервного живлення великих циркуляційних водяних помп й усієї апаратури керування реактором) було запропоновано використати велику кінетичну енергію, обертання роторів турбіни й електрогенератора. За обчисленням її вистачало майже на хвилину, доки наберуть нормальних обертів резервні дизель-генератори.

Ідею можна було перевірити лише у момент нечастих зупинок блоків АЕС. Перші два досліди 1982 і 1984 року на реакторі № 3 були вдалими. Третій дослід, запланований на момент зупинки 4-го блоку (після 2,5 року його безперервної роботи), завершував програму, і ніхто не чекав неприємностей.

Та вже на першій стадії молодий оператор не зміг плавно зменшити потужність реактора до передбаченої планом експерименту і майже заглушив його. За усіма правилами далі можна було лише повністю зупинити його і повторити експеримент значно пізніше. Не бажаючи відкладати дослід, персонал нашаровував одну помилку на іншу...

Потім у звіті для Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ) було вказано, що персонал зробив 6 помилок. Та уважне вивчення опублікованих документів свідчить, що їх було більше.

Помилковими діями персонал ввів реактор у такий стан, що натискання сигналу „стоп”, за яким стержні керування стали повільно входити в активну зону (а там стержнів було надто мало), виявило усі „фізичні” недоліки реактора: розпочалася неконтрольована ланцюгова реакція, і всього за 2-3 секунди потужність почала досягати півмільярда кіловат! Від теплового удару розсипалися у розпечений пил таблетки урану з усіма радіонуклідами, пара розірвала трубку, і перший тепловий вибух (розширення пари) підкинув угору 2000-тонну кришку реактора, розірвавши ліс труб. Називають різні кількості наступних вибухів, але був принаймі один такої потужності, що верхівка будівлі реактора розлетілася на друзки й графіт з урановим пилом розсипалися довкола...

У ту ніч на 26 квітня 1986 року вітер був зі сходу і хмара з радіоактивного пилу і газу повільно посувалася на Полісся, перетнула Балтійське море і була помічена вимірювальними приладами на шведському узбережжі. Так світ дізнався про нещастя...

(за матеріалами статті К. В. Корсак, М. П. Кононенко „Причини, перебіг і наслідки катастрофи у Чорнобилі”)